Продажа юридических адресов немассовой регистрации во всех районах г.Киева и Киевской области. 
Я — це ти
Віолетта ГРОМОВА для «Урядового кур’єра»
Вона була в сім’ї нелюбою дитиною. Батько покинув маму, коли дівчинка ще не народилася. А коли в будинку з’явився вітчим, Тома відчула себе зовсім зайвою. Навколо були розруха і голод — післявоєнний Київ тільки-но піднімався з руїн. Але після важкого дитинства настало щасливе життя, бо Тамара знайшла свою половинку.
Вони прожили разом 55 років і за цей час стали схожими, як близнюки. Це побачили і відвідувачі столичної виставки «Половинки» фотохудожника Ніни Ліщук.
На вернісажі були представлені 20 пар, дуже схожих між собою. Але Крижанівські вирізнялися навіть з-поміж них, бо схожі не тільки розрізом очей або формою губ, а й внутрішнім світлом людей, які прожили в злагоді довгі роки.
У далекому 1957 році їхня зустріч цілком могла статися в Києві, адже вони обоє навчалися в топографічному технікумі, ходили одними коридорами, обідали в одній їдальні... Але, напевно, так просто дві половинки в житті не зустрічаються. Потрібен фатальний збіг обставин.
Отже, для вісімнадцятирічної Тамари, вже дипломованого картографа, не знайшлося в рідному місті робочого місця. В комісії з розподілу її направили в Орловську область. Як з’ясувалося, мала змінити там Павла Крижанівського. Якби відмовилася вона залишити столицю, може, й не зустрілася б зі своєю половинкою.
Восени, коли Тамара повернулася до Києва, Павло запросив її на побачення. Відразу попередив, що у війну підлітком був вивезений до Німеччини, тому вважається «неблагонадійним». Якби дівчині не захотілося зв’язуватися з «ворогом народу», доля відвела б від неї половинку. Але їй було дуже цікаво з новим знайомим.
— Я навіть не звертала уваги, красивий він чи ні, просто відчувала, що духовно ми дуже близькі, — згадує Тамара Крижанівська.
По весні вони одружилися і зажили разом у єдиній кімнаті, яку займала сім’я новоспеченого чоловіка, перегородивши її шафами і фіранками. Там Тамарі Федорівні довелося випробувати і труднощі невлаштованого побуту, і ревнощі свекрухи.
— Тепер я з упевненістю можу сказати, що материнські ревнощі — це частина природи матері. Була б вона хоч тричі інтелігентна і вихована, — розмірковує Тамара Федорівна.
Вони разом ростили двох дочок, багато працювали, об’їздили весь Радянський Союз, жили і живуть інтересами одне одного. Тамара Федорівна вишиває ікони. Павло Данилович зібрав чудову колекцію старовинних монет. Нині вона шукає і купує для чоловіка книги німецьких істориків, які розповідають про Другу світову війну. Його це дуже цікавить, ось лише ходить він погано після операції.
Вони ніколи не розлучаються надовго. Навіть коли в чоловіка з’явилася можливість поїхати на курорт і вона дуже просила його «відпочити по-людськи», Павло Данилович послухався, але через тиждень повернувся.
Якось, гортаючи сімейний альбом, Тамара Федорівна звернула увагу: «Подивися, як ми схожі! Хто не знає, що ми чоловік і дружина, подумає, що брат і сестра». Лише тепер вони побачили на власні очі те, що раніше тільки відчували.
ДУМКА ФАХІВЦЯ
Елліна РОМАНЕНКО, сімейний психолог:
— Дослідження за подібністю партнерів у світі проводилися неодноразово. Зокрема, в одному з університетів Шотландії студенткам запропонували з різних фотографій вибрати свою половинку. З’ясувалося, що кожна з них вибрала фото самої себе, тільки з нанесеними чоловічими рисами.