Юридические услуги

Юрадреса

Юридические адреса

Юридические адреса в Киеве и области Продажа юридических адресов немассовой регистрации во всех районах г.Киева и Киевской области.



Публикации

Национальные нюансы развода с иностранцем

Национальные нюансы развода с иностранцем Что же касается процесса расторжения брака с участием граждан другой страны, то Украина имеет огромное количество договоров ...

Отзывы о юристах в каталоге

Отзывы о юристах в каталоге Отзывы про адвокатов, комментарии бывших клиентов помогают выбрать наиболее достойного защитника, а разбивка по городам помогает ...

Право расторгнуть брак между иностранцами ...

Право расторгнуть брак между иностранцами в Украине Довольно любопытный факт - в некоторых странах мира запрещено обращение своих граждан в судебные органы, если он постоянно ...



Новости

Из-за пьянства на рабочем месте милиционер поплатился .

Из-за пьянства на рабочем месте милиционер поплатился жизнью Прокуратурой города Киева начато уголовное производство по факту умышленного убийства милиционера, произошедшего накануне в одном из финучреждений Голосеевского района. Об этом сообщает пресс-служба ...

На Миколаївщині працівники ДАІ щоденно забезпечують ...

На Миколаївщині працівники ДАІ щоденно забезпечують безпеку на головній вулиці міста Щодня сотні людей виходять на головну вулицю міста Миколаєва, щоб приємно провести час, зустрітися з друзями або просто прогулятися й полюбуватися головною ялинкою Миколаївщини. Погода та наслідки ...

Евросуд уведомил власти РФ о двух жалобах по «делу ...

Евросуд уведомил власти РФ о двух жалобах по «делу Магнитского» Европейский суд по правам человека в Страсбурге уведомил власти РФ о двух жалобах по делу скончавшегося в столичном СИЗО аудитора фонда Hermitage Capital Сергея Магнитского, направив свои вопросы, ...

Чорні квадрати смерті

Чорні квадрати смерті

У Валківському районі Харківщини голод забрав кожного третього

Ікони Ісуса Христа та Божої Матері, пучок засохлих колосків у глиняному глечику і воскові свічечки… Цей «куточок пам’яті», який мимоволі впадає в око серед багатьох експонатів виставки, символізує не просто історичну минувшину, а незагойну фізичну і духовну рану українського народу, яка невгамовним болем пронизує серця багатьох поколінь. Не полишає байдужим жодного відвідувача й шмат потертого від часу паперу, на якому розповзлися чорні квадрати, наче чорні ворони… Поряд — сучасне кольорове видання цієї карти.

— Вона розповідає про втрати населення Валківського району Харківщини в 1932—1933 роках, — каже молодший науковий співробітник музею Тетяна Сосненко, яка разом зі своєю колегою Ліляною Вільховською провели для мене екскурсію музеєм.— Штучний голод забрав кожного третього жителя, а загальні втрати по нашому району становили не менше 25 тисяч людей. Перед вами — показники смертності: найбільші вимирання позначені чорним квадратом. У цих населених пунктах голод забрав понад 70% людей. Були випадки, коли вимирали цілими селами. Прикладом може бути доля Катричівки. Після тих трагічних років село так і не відновилося.

«Конфіскувати все майно»

Особливо великою була смертність, за словами музейників, серед дітей. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіло близько двох третин учнів. Зрештою влада заборонила реєструвати смертність від голоду. Передумови голодної трагедії 1932—1933 років склалися у 1928 році, коли більшовицьке керівництво почало застосовувати надзвичайні заходи із хлібозаготівель. Зерно мало стабільний попит за кордоном. Його продавали, а за виручені гроші купували техніку та цілі заводи для потреб прискореної індустріалізації. План хлібозаготівель передбачав вилучення зерна у селян за зниженими цінами, практично задарма. За відмову «продавати» хліб державі людей притягували до кримінальної відповідальності, накладали непосильні штрафи, наслідком несплати яких була конфіскація майна боржників.

А вже восени 1932 року село не змогло зібрати достатньої кількості хліба. Було оголошено, що Україна не виконала плану хлібопостачання, а тому хлібозаготівлю треба провести насильно. У селян шукали зерно, перекопуючи садиби, розвалюючи печі. Залізними ключками прощупували землю, скирти сіна чи соломи, обшукували горища, погреби, сараї і забирали все. А під приводом податків відбирали ще й землю, домашній реманент та худобу. Серед експонатів музею є документальні докази того страшного часу, як, наприклад, повідомлення голові Кобзарівської сільської ради про постанову з накладення штрафу за злісну нездачу хліба державі. В ній прізвища селян, з яких необхідно стягнути штраф: з Гната Кобзара — 700 карбованців, з Петра Андріївського — 500.

Поряд не менш страшний для селян документ з оголошенням вироку Митрофанові Явдошенку від 22 квітня 1932 року, в якому написано: «Конфіскувати все майно». Дехто з місцевих хліборобів намагався вимолити пощаду за допомогою звернень до органів влади. Зокрема, про це йдеться у зверненні селянина Семенова з Черемушни: «Прохаю вашого розпорядження дозволити мені бути власником своєї усадьби і останньої засіяної землі в полі. Коли польової не можна, хай тільки саму усадьбу. Я буду на усадьбі жити й будувати на зиму землянку, так як хату і все майно ліквідовано. Прохаю сільраду не відмовити». На цій заяві, зареєстрованій 29 квітня 1932 року, стоїть безжальна резолюція — відмовити.

— Завдяки родючим чорноземам Валківський район Харківщини потрапив до 22 найважливіших хлібозаготівельних районів республіки, — розповідає молодший науковий співробітник музею Ліляна Вільховська. — А наприкінці 1932 року за невиконання непосильного плану хлібоздачі оголошений претендентом на «чорну дошку» смертників. Ви маєте можливість ознайомитися зі свідченнями наших земляків, які пережили терор голодом.

Ліляна підводить мене до чергового стенда з пожовклими від часу ще трагічнішими документами. У їх рядках, написаних від руки, занотовані подробиці лиходійства, вчиненого на українській землі. Ось одне зі свідчень Івана Кузьмича Товстолузького, 1925 року народження: «Всегда хотелось есть, а есть было нечего. Так тянулось до весны 1933-го года. А уж когда зазеленела трава, мы в полном смысле пошли на подножный корм — ели разные травы, коренья, а когда начала появляться молодая картошка, лучшего деликатеса было не сыскать».

У фондах музею зберігається понад 200 таких свідчень. Наразі дослідження цієї теми триває.

Куточок пам’яті символізує незагойну рану українського народу. Фото автора

«Везіть нас додому!»

На окремому стенді виставки під склом розміщені видання, присвячені трагедії Голодомору. В одному з них — дослідження колеги, журналіста обласної газети, а нині директора Валківського краєзнавчого музею, члена Асоціації дослідників Голодомору в Україні Тамари Поліщук «Столиця відчаю», яке розповідає про Голодомор 1932—1933 років на Харківщині вустами очевидців. В іншому її ж документальному виданні «Чорні жнива» зібрані документи, списки померлих від голоду і також спогади очевидців, але не лише її земляків, а й мешканців інших областей України, переселених у спорожнілі села Валківщини в 1933—1934 роках.

Ось як, наприклад, пригадує той час П. Ю. Мурашко, котрий переїхав до села Благодатного із села Ошитки Київської області: «Про голод на Україні наші люди майже нічого не знали, а тому не розуміли, чому це цілі села на Харківщині стоять порожніми й чекають переселенців. На всі запитання нам торочили одне: будинки ті належали розкуркуленим, котрі повтікали разом з бідняками, й дістануться вони ошитківцям безплатно… У Благодатне ми приїхали вночі й розселилися в порожніх хатах, яких тут налічили понад п’ятдесят. Будинки ці, як з’ясувалося, належали померлим від голоду, і лише в чотирьох з них раніше жили розкуркулені. Дізнавшись, до якого «раю» потрапили, жінки заголосили: «Везіть нас додому!» Однак до плачу новоселів нікому не було діла, до людського горя тут звикли. Ті з благодатненців, хто вижив, раділи нашому приїзду, пригощали чим могли. А могли ці нещасні, виснажені люди запропонувати лише чорні маторжаники з лободи».

Сини Ярослав і Всеволод під час зустрічі з Євгенією Ус, яка вижила завдяки їхнім батькам. Фото з архівів музею

Розстріляли за обіди для дітей

Чільне місце в експозиції виставки посідають і краяни, що рятували людей у дні лихоліття 1932—1933 років, часто ціною власного життя. Серед таких — подружжя місцевих педагогів Михайло та Марія Бунти. Ось як згадують про той час у своїх спогадах їхні сини Всеволод і Ярослав, які разом зі своїми родинами відвідали музей на 75-ті роковини Голодомору: «Наш батько в часи голодомору, рятуючи дітей від виснаження, організовував для них у школі безплатні обіди. Він був принциповою й чесною людиною. Як член правління райспоживспілки на одному із засідань категорично заперечував проти списання на школу продуктів, які працівники НКВС забирали для своїх потреб (зі слів мами). У 1937 році батька разом з 9 жителями Валок за відомою рознарядкою, затвердженою Сталіним (про знешкодження нелояльних до радянської влади «ворогів народу»), було заарештовано. Того ж року, як свідчать архівні документи, рішенням Комісії НКВС та прокурора СРСР до 38-річного директора школи Михайла Бунта було застосовано найвищу міру покарання — розстріл. А ще через 9 років до тривалого ув’язнення було засуджено і його дружину Марію, яка так і не повернулася з неволі, померла в одному з мордовських таборів ГУЛАГУ».

Всеволод і Ярослав, залишившись круглими сиротами, витримавши жорстокі випробування долі, не тільки вижили, а й виконали свій синівський обов’язок перед репресованими батьками — добилися реабілітації й повернення їм доброго імені. За тих, кого батьки рятували від голодної смерті, їм під час приїзду дякували родичі багатьох валківчан. А Євгенія Афанасівна Ус прийшла подякувати їм за врятоване життя особисто. Спільні фото на згадку та спогади теж стали експонатами виставки.

Про інших рятівників років голодомору розповіла у своїх спогадах відома ланкова, Герой Соціалістичної Праці Катерина Гнатівна Твердохліб із села Сніжків: «Щоб врятувати дітей моїх односельчан від голодної смерті, голова місцевого колгоспу Давид Васильович Нерівний звіз їх усіх докупи, влаштувавши у чотирьох хатах, які належали розкуркуленим, сільський притулок — 210 душ назбирав. Мені запропонував роботу прибиральниці. Я потім і біля маленьких дітей ходила, і на кухні допомагала, і по продукти до райцентру їздила. Ні, не на спецбазі ті продукти отримувала — доля сільських дітей в районі тоді мало кого непокоїла. Завідуючий Валківською лікарнею Данило Михайлович Іванов, земля йому пухом, тишком-нишком підгодовував сніжківську дітвору».

— Це, звичайно, далеко не всі матеріали про щиросердні й гуманні дії наших земляків, — каже Тамара Поліщук. — У мене назбиралася вже папка нових свідчень очевидців, які потрібно розібрати й систематизувати для видання чергового дослідження про голодомор. Є думка зробити окремим розділом чи виданням, як вийде, і спогади про земляків-рятівників.

Урядовий Кур'єр

Возможно, это Вам будет интересно: