Юридические услуги

Юрадреса

Юридические адреса

Юридические адреса в Киеве и области Продажа юридических адресов немассовой регистрации во всех районах г.Киева и Киевской области.



Публикации

Национальные нюансы развода с иностранцем

Национальные нюансы развода с иностранцем Что же касается процесса расторжения брака с участием граждан другой страны, то Украина имеет огромное количество договоров ...

Отзывы о юристах в каталоге

Отзывы о юристах в каталоге Отзывы про адвокатов, комментарии бывших клиентов помогают выбрать наиболее достойного защитника, а разбивка по городам помогает ...

Право расторгнуть брак между иностранцами ...

Право расторгнуть брак между иностранцами в Украине Довольно любопытный факт - в некоторых странах мира запрещено обращение своих граждан в судебные органы, если он постоянно ...



Новости

Из-за пьянства на рабочем месте милиционер поплатился .

Из-за пьянства на рабочем месте милиционер поплатился жизнью Прокуратурой города Киева начато уголовное производство по факту умышленного убийства милиционера, произошедшего накануне в одном из финучреждений Голосеевского района. Об этом сообщает пресс-служба ...

На Миколаївщині працівники ДАІ щоденно забезпечують ...

На Миколаївщині працівники ДАІ щоденно забезпечують безпеку на головній вулиці міста Щодня сотні людей виходять на головну вулицю міста Миколаєва, щоб приємно провести час, зустрітися з друзями або просто прогулятися й полюбуватися головною ялинкою Миколаївщини. Погода та наслідки ...

Евросуд уведомил власти РФ о двух жалобах по «делу ...

Евросуд уведомил власти РФ о двух жалобах по «делу Магнитского» Европейский суд по правам человека в Страсбурге уведомил власти РФ о двух жалобах по делу скончавшегося в столичном СИЗО аудитора фонда Hermitage Capital Сергея Магнитского, направив свои вопросы, ...

Вийшло дослідження про обласну українську газету «Моя «Донеччина»

Вийшло дослідження про обласну українську газету «Моя «Донеччина» На склянку, заповнену наполовину, дивляться по-різному. Песиміст ремствує: «Тю, всього тільки половина». Оптиміст радіє: «Ого! Ще маємо півсклянки!» А реаліст своєї: «Я ж відразу казав, що треба було дві пляшки брати!»

Цей підхід трохи нагадує й ставлення до української обласної газети «Донеччина». Бо дехто вважає її лише тінню колишньої «Радянської Донеччини» і стверджує, що видання ось-ось припинить існувати. Інші, навпаки, прогнозують йому творче процвітання. А реалісти, причетні до випуску, не тільки підтримують реноме сучасної газети, а й не забувають про її минуле. Свіжий приклад цього — книжка Валерія Шептухи «Моя «Донеччина».

«Молодий я, молодий…» 1960 рік. Кореспондент «радянки», а в майбутньому «Урядового кур’єра» Микола Лісовенко. Дружній шарж Миколи Капусти

Від «Колгоспника» до просто «Донеччини»

Журналіст Валерій Шептуха почав працювати у «Радянській Донеччині» ще 1986 року кореспондентом, а згодом заступником головного редактора. Та, взявшись писати літопис газети, вирішив згадати не тільки про період своєї роботи, а й про історію видання, перший номер якого вийшов у квітні 1936-го. «Наш старший колега не пошкодував часу, щоб пропустити через себе біографію газети, і написав про її журналістів одразу кількох поколінь, — каже головний редактор «Донеччини» Ігор Зоц. — Завдання непросте, однак автор постарався про кожного з них сказати добре слово. Тому варто подякувати йому за цей своєрідний пам’ятничок і газеті, і багатьом колегам-журналістам, які відійшли у засвіти. А ще це цікаве дослідження — помітна сторінка в історії української журналістики, в якій «Донеччина» посідає гідне місце».

Історія видання справді варта дослідження. Тепер достеменно відомо, що перше число «Колгоспника Донеччини» побачило світ 9 квітня 1936 року. Але щоб довести це, довелося витратити чимало часу й зусиль, оскільки, здавалося, війна безжалісно вирвала ці газетні сторінки з історії. Та пошуки не були марними: повідомлення про перше число відшукали в інших виданнях. Зокрема у вечірній газеті «Сталинский рабочий» та в «Социалистическом Донбассе». А перегодя у краєзнавчому музеї Артемівська натрапили на довоєнний номер «Колгоспника Донеччини», сторінка якого зайвий раз підтвердила день і рік народження видання.

Перший повоєнний примірник, що зберігається в обласному краєзнавчому музеї, від 5 грудня 1945 року вже вийшов із назвою «Радянська Донеччина», яку видання мало аж до 1991 року. Згодом співзасновником стало обласне управління сільського господарства, і газета якийсь час іменувалася «Сільська Донеччина». «Тоді ми наважилися випускати її двомовною, — розповідає Валерій Шептуха. — Але було це недовго, бо відчули хибність такого кроку. Та й читачі писали сердиті листи і обривали телефони зі словами: «Російськомовної преси у нас хоч греблю гати, а «Донеччина» повинна виходити українською мовою!» Тому ми до таких експериментів вже не вдавалися».

Нині «Донеччина» переживає непрості часи і її наклад і штат не зрівняти з тими, що були в «радянки». Проте ніхто не заперечить, що саме її школу пройшли відомі в області журналісти, які працювали і працюють у виданнях Донецька та Києва. Серед них, приміром, колишній редактор газети Володимир Сіробаба, який потім очолював у столиці «Правду Украины», «Радянську Україну» та Спілку журналістів України. Так само редактором «Правды Украины» пізніше став ще один екс-шеф «радянки» Андрій Зоненко, свого часу тут був редактором і відомий письменник Микола Гончаров. А наш колишній колега — власкор газет «Известия», а потім «Урядового кур’єра» Микола Лісовенко також починав кар’єру в «Радянській Донеччині».

«У 60—80-х роках минулого століття в «радянці» був напрочуд дружний і творчий колектив, у якому пліч-о-пліч працювали чимало самобутніх журналістів, — згадує відомий художник-карикатурист, а нині ще й один із найстаріших «донеччан» Микола Капуста. — Саме тут 1955-го надрукували мій перший малюнок, а через два роки взяли у штат. Звичайно, нинішню «Донеччину» важко порівняти з тодішньою, але приємно, що вона досі підтримує традиції. Одна із них (усміхається) — мої карикатури».

До речі, про традиції. Автор книжки звернув увагу на те, що в усі роки неабиякої ваги українськомовній газеті додавала тісна співпраця з відомими письменниками. Приміром, Іван Рябокляч у 1949 році за роман «Золототисячник» став лауреатом найпрестижнішої в ті роки Сталінської премії, і, схоже, це єдиний випадок, коли її вручили кореспондентові обласної газети. А ще в редакції працювали літературні критики Андрій Клоччя та Євген Волошко, дитячий письменник Грицько Бойко, поети і прозаїки Григорій Кривда, Петро Чебалін, Валентин Бєлоусов, Петро Бондарчук, Юрій Доценко та багато інших. Загалом, мабуть, не було і немає на Донеччині українського письменника, твори якого розминулися б із сторінками газети. І приємно, що так триває і в наші дні.

Переживши лихі 1990-ті, коли «друзі» видання подумки ставили на газеті хрест, українськомовна «Донеччина» нині більш-менш упевнено дивиться в майбутнє. За словами головного редактора Ігоря Зоца, колеги дедалі частіше згадують оте хрестоматійне висловлювання про газету як колективного агітатора і організатора. Принаймні українськомовне видання нині згуртовує навколо себе патріотів краю, адже впродовж багатьох років залишається головною трибуною для місцевих краєзнавців, письменників, активістів Всеукраїнського товариства «Просвіта» та всіх активних і небайдужих земляків.

Урядовий Кур'єр

Возможно, это Вам будет интересно: